леда
ЛЕ́ДА, присл., діал., рідко.
Тільки, тільки-но.
[Д. Жуан:] З нагірного шпиля людині видко простори вільні, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок – і зірветься в безодню (Леся Українка);
Проте за леда хвилю опанував [професор] собою й, повернувшися до наших коханих Стася й Адзі (Ю. Андрухович);
Стрепенулась Марія, скидаючи з себе оте хвилинне, мов наслано, заціпеніння, готова леда хвилю кинутись затуляти собою свою дитину (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)