ледачий
ЛЕДА́ЧИЙ, а, е.
1. Який не любить щось робити, уникає праці, не працює; лінивий (у 1 знач.).
За ледачим чоловіком жінка марніє, за хорошим – молодіє (прислів'я);
* Образно. Нерушливий і ледачий на вдачу місяць .. раптом ліг, вивернувсь та й заснув (І. Нечуй-Левицький);
Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? – ледача дівчина, не пише мені (Леся Українка);
Козловими дивацтвами й користувались нездібні до математики або ледачі учні (Б. Антоненко-Давидович);
Людина ледача, він мало дбав про заробітки, і, невідомо, як існувала і з чого жила його багатодітна сім'я (А. Шиян);
Ніхто не скаже, що були ми з нею ледачі та недбайливі – викохали трьох синів, як соколів, і горличку-доньку (О. Гончар);
// у знач. ім. леда́чий, чого, ч.; леда́ча, чої, ж. Те саме, що ле́дар і ле́дарка.
Лінивим находитися, а ледачим наробитися (прислів'я);
[Горпина:] Бачила я ледачих, а такої ледащиці, такої нехлюйки за все моє життя бачити не довелося (В. Собко);
Як відомо, всі ледачі Ждуть легенької удачі (С. Олійник).
2. Сповнений лінощів.
Понівечило все чиєсь життя ледаче!.. (Л. Глібов);
Їй любо, одрадно було, що син покорився, що він побачив, якого лиха наробив собі, через свою дурну голову та ледачу волю (Панас Мирний);
* Образно. Незначний випадок раптово повернув ледачу Ольжину фортуну, поставив її обличчям до життя (Я. Качура);
За два тижні ждало нас ледаче дозвілля, літнє дармування (Б.-І. Антонич);
Дні прожив я не ледачі, А придбати не зумів Ані затишку на дачі, Ні коштовних килимів (Т. Масенко).
3. перен. Який рухається, тече дуже повільно, мляво.
А тут Збруч – вузенький рівчачок, що на дні його ледве дзюркоче мирна й ледача водичка (І. Кулик);
Улітку наша річка обміліла. Пливе собі ліниво, як і всі. Ще ледачіша, як усі (М. Рильський);
Там жили веселі плотвички і великі вусаті соми, відлежувалися в намулі ледачі карасі і повзали страшні, схожі на гадюк, в'юни (А. Дімаров);
// Який відбувається мляво, повільно, зрідка.
Дощ ущух. Світанок ішов із сходу ледаче, довго (М. Хвильовий);
Навколо мене лунає ледача стрілянина (І. Багмут).
4. перен., зневажл. Про когось поганого або щось погане, ні до чого не придатне.
На ледачій землі і трава не росте (прислів'я);
– Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю (Л. Глібов);
Нехай, кажуть [люди] гине ледача дитина, Коли не зуміла себе шанувать (Т. Шевченко);
Одначе ледачий дишель не витримав його [господаря] – тріснув, і господар по самий пояс шубовснув у .. болото (М. Стельмах);
Віщує дуб, віщує, чого наше серце не чує, чого серце в димі не баче, ледаче серце, ледаче (І. Калинець);
// у знач. ім. леда́че, чого, с. Щось погане.
Добре далеко чутно, а ледаче ще далі (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)