лиходій
ЛИХОДІ́Й, я, ч.
Той, хто чинить лихо, здатний чинити лихо.
[Кармелюк:] Я ж не лиходій, я ж не звір, я ж не заїдав у світі чужого віку (С. Васильченко);
Суддя – сутяга, лиходій – Радий без тями Над піснями Вершити суд неправий свій (І. Світличний);
Цар визнає законом забаг свій; Хто скаже Зевсу в очі: “Лиходій!”? (Ю. Лісняк, пер. з тв. В. Шекспіра);
Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба (з наук.-попул. літ.);
Прагнення влади і слави, коли починають домінувати в психічній настанові людини, можуть із патріота зробити лиходія (з публіц. літ.);
* Образно. Зашуміли із лісу осокори: – Зростемо ми до неба скоро. Не страшні нам суховії-лиходії (Л. Забашта).
Словник української мови (СУМ-20)