лицемірний
ЛИЦЕМІ́РНИЙ, а, е.
Який лицемірить, здатний лицемірити.
– Колись і мене назвав [піп] антихристом. – Невже антихристом?.. – сказав лицемірний Денис, ще й перехрестився (І. Нечуй-Левицький);
// Сповнений лицемірства; нещирий.
Люди плакали і кричали, а мені лицемірними здались і їхні жалі, і страх злочину (М. Коцюбинський);
Він не мудрствував, не подавав нікому лицемірних надій, говорив терпку, оголену правду – правду про їхню загибель, але й про їхню славу (І. Багряний);
На полірованих могильних плитах рябіли написи, за якими вгадувалися і справжня, непідробна туга, і лицемірні зітхання (М. Руденко);
Добре вчинив той чоловік, що взяв на глум інквізитора за лицемірну благодійність ченців, які дають убогим те, що годилось би свиням згодувати або геть викинути (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)