лицемірити
ЛИЦЕМІ́РИТИ, рю, риш, недок.
Діяти лицемірно, виявляти лицемірство.
А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Хто лицемірив свідомо, а хто й щирий був у сп'янілості своїй, князь всміхався заохотливо до кожного, знав справжню ціну кожному слову й вигуку, але й приємно було купатися в оцих буйнощах слави й хвали (П. Загребельний);
Ще, певно, не існувало виродка, який би твердив своїм дітям: крадь, одурюй, лицемір (В. Дрозд);
Як часто лицемірив твій Парнас!.. (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)