лицемір
ЛИЦЕМІ́Р, а, ч.
Двоєдушна, нещира людина.
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
По закону [за законом] Апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті (Т. Шевченко);
Ти ж брешеш батькові, матері, мені, усім, ти обманюєш і нас, і себе, і всіх. Ти – лицемір! (В. Винниченко);
І простодушні скіфи з повагою поглядали на цього неперевершеного лицеміра (В. Владко);
– Лицеміри! Ханжі! – аж зубами скреготнув Дударевич (О. Гончар);
Та на заваді тому став священик, котрий пішов на поводі у заздрісників і лицемірів, аби не втратити їхньої прихильності, і відмовився мене охрестити (Г. Пагутяк).
Словник української мови (СУМ-20)