лиштва
ЛИ́ШТВА, и, ж.
1. Вишивка у формі прямої гладі.
Ой чи є де дівка пишна, що в поділках лиштва (П. Чубинський);
– Я їй вишиваю сорочки, учу, як мережки шити, вербову лиштву, занизування (Панас Мирний);
Пряма гладь, або лиштва, – це дуже тонке й точне вишивання (з наук. літ.);
// Кольорова вишивана нашивка, облямівка.
А мені хрещена мати лиштву вишивала (Т. Шевченко);
Сижу я собі в хаті під вікном, кватирку причинила, та лиштву в сорочку вшиваю (О. Кониський);
Довга сорочка, як той мішок, упала додолу; мережка лиштви лежала аж на землі (Панас Мирний);
На ногах [Наді] нові черевички і шкарпетки з лиштвою (П. Панч);
Зоя йде пішки з дівчатами: у всіх білі вишивані сорочки, сині, червоні, зелені спідниці з лиштвами (В. Земляк);
* Образно. Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Григорій Тютюнник);
// Обшивка одягу (його нижньої частини).
Мама сіла дошивати Каті нове плаття, .. залишилося тільки підшити лиштву (Н. Забіла);
– Вже навіть лиштва посіклася до решти, – тереблячи, піднімає [Христина] вгору подолок спіднички (М. Стельмах);
Протагорові раптом стало соромно, що він, ледве сягнувши повноліття й нічого не зробивши помітного, сидить у своєму власному домі, хай і тимчасовому, й новий червлений хітон на ньому аж ряхтить широкою золотою лиштвою подолу (І. Білик).
2. Планка на прорізі вікна або дверей.
Горіли різьблені лиштви, дерев'яні колони, що тримали колись піддашшя... (В. Дрозд);
Інша садиба: обгурканi, давно не мазанi стiни, та лиштви вiкон, вхiдні дверi розмальованi олiйними фарбами з агресивним якимсь несмаком (В. Яворівський);
У художньому обрисі житла значна роль належала лиштві (з наук.-попул. літ.);
// чого. Довга планка, видовжений предмет і т. ін.
Дубовик розкрив лантух, витяг лиштву сала (Г. Епік).
Словник української мови (СУМ-20)