лобик
ЛО́БИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до лоб 1.
Коли давала [мати] снідати Кириликові, то якось пестливо погладила його по голові і поцілувала у лобик (Панас Мирний);
Вузенькі оченята нишпорять по молодих обличчях, вузенький лобик наїжився зморшками... (М. Кропивницький);
Причісує [мати] Оленку, пильнуючи кожного пасмочка; заквітчує, ніби коронує зірками, зверх блідого лобика (В. Барка);
На трохи зависокому, як для дівчинки, опукло буцатенькому лобику виразно темнів збоку невеличкий багряний серпик (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)