ловкенький
ЛОВКЕ́НЬКИЙ, а, е.
Зменш.-пестл. до ло́вкий.
– А вона, справді, ловкенька: говорить, як у дзвоник кує! (С. Васильченко);
Захоплено дивимось на свою чудодійницю, на її дивовижно вмілі, рухливі, такі ловкенькі пальці (О. Гончар);
– Ось вам [дівчата] по качечці! – .. Гляньте, які ловкенькі! (М. Вінграновський);
Цей ловкенький одномісний човник, що не тонув, хоч як перекидався, викликав заздрість у всіх наших хлопців (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)