лопать

ЛО́ПАТЬ, і, ж., чого і без дод.

1. Широкий плаский кінець чого-небудь.

Посередині ставка плив дядько в надувному гумовому човні, гребучи широкою лопаттю весла (Є. Гуцало);

У період становлення Київської Русі основним орним знаряддям було рало – обрізок дубового або грабового дерева із загостреним на кінці сучком, із часом на нього стали насаджувати залізний наконечник – наральник з невеликою трикутною лопаттю (із журн.).

2. Робоча, плоскої форми частина гребних та повітряних гвинтів, а також коліс, весел і т. ін.

Навіть стара машина десь усередині пароплава жвавіше починає працювати своїми лопатями, й пароплав легко відпливає нарешті від берега (Б. Антоненко-Давидович);

Три з них [вітряків] бадьоро крутили широко розкинутими лопатями крил, мов розчепіреними руками (Ю. Логвин);

– Попсована лопать гвинта, направити її можна тільки в Мельбурні (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);

* Образно. Був лоб у хлопця – сонячний зеніт. І розум думку рухав, наче лопать (Л. Костенко).

Значення в інших словниках

1. лопать — ло́пать іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. лопать — -і, ж., чого і без додатка. 1》 Широкий плаский кінець чого-небудь. 2》 Робоча, плоскої форми частина гребних і повітряних гвинтів, а також коліс, весел і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. лопать — ЛО́ПАТЬ (плоска гребна частина весел, суднових коліс, повітряних гвинтів і т. ін.), ЛО́ПАТЕНЬ, ЛОПА́ТКА, ПЛИ́ЦЯ (гребного колеса). Невже він не побачить, як Дніпро падатиме на лопаті турбін, як пороги пірнуть під воду?.. (М.  Словник синонімів української мови
4. лопать — ЛО́ПАТЬ, і, ж., чого і без додатка. 1. Широкий плаский кінець чого-небудь. Збільшити продуктивність праці [орача] можна було тільки за рахунок розширення лопаті наральника (Нариси стар. іст.  Словник української мови в 11 томах
5. лопать — Лопать, -ті ж. 1) Лопасть весла. Мнж. 179. 2) = лотай. Лв. 97.  Словник української мови Грінченка