лунко

ЛУ́НКО.

Присл. до лунки́й.

Далеко й лунко оддавався голос солов'я (С. Васильченко);

Лунко, занадто голосно, порушуючи мертву гармонію абсолютної тиші, лопотить старенька машинка доктора (В. Винниченко);

Віз лунко заторохкотів по твердому грунті, й від цього вулиця ожила (Б. Антоненко-Давидович);

// перен. Те саме, що претензі́йно.

Тут йому сподобалось, річка звалася так лунко – Саксагань (Ю. Яновський);

// у знач. пред. Про стан, при якому добре все чути.

На хуторі тихо та лунко (С. Васильченко);

Вечірня тиша заслухано й лунко осіла навкруги (М. Івченко);

Було так тихо й лунко, що кожен звук, – нехай то трiск галузки чи шерхiт чобiт, – напевно, чувся за пiвверсти (Василь Шевчук).

Значення в інших словниках

1. лунко — лу́нко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. лунко — Присл. до лункий. || перен. Те саме, що претензійно. || у знач. присудк. сл. Про стан, за якого добре все чути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. лунко — ЛУ́НКО. Присл. до лунки́й. Далеко й лунко оддавався голос солов’я (Вас., І, 1959, 320); Відгомін його хрипкого голосу лунко відбивається в горах (Ільч., Вибр., 1948, 31); // перен. Те саме, що претензі́йно.  Словник української мови в 11 томах