лучний
ЛУЧНИ́Й, а́, е́, розм., рідко.
Влучний, який добре лучить або з якого добре лучити.
– Далеко лучніший у мене є лук (Л. Первомайський).
ЛУ́ЧНИ́Й, а, е.
Прикм. до лу́ка́.
– Крім того, нехай дає [баба] моркву [козам] та якнайбільше лучного, солодкого сіна (Н. Королева);
У преріях лучний тетерук, каліфорнійський перепел, степовий орел живляться гризунами – від полівки до лучних собачок (з наук. літ.);
Треба свідомо залишати, де тільки є змога, невеликі крихітні, а де й трохи більші шматочки степової, лучної, чагарникової рослинності (з наук.-попул. літ.);
У 60-ті роки ХХ ст. шістьма велетенськими ставками під назвою “морів” затоплено мільйон гектарів родючих земель, заплавних угідь, лучних пасовиськ, десятки сіл, безліч історичних пам'яток (із журн.);
// Зайнятий луками.
На космознімках зображено сільськогосподарські, лісові та лучні землі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)