любощі
ЛЮ́БОЩІ, ів, мн.
Те саме, що любо́в 1.
Козаки не дуже вдавались у любощі; знали сю неміч найбільш дівчата да молодиці (П. Куліш);
Любощі як сон: не заїси, не заспиш: раз чоловік родиться, раз і любить... (Ганна Барвінок);
Осадчий по-дружньому тріпонув мене за руку й тоді вже поважніше промовив: – Ну, любощі любощами, а справа – справою! Збирайтеся (Б. Антоненко-Давидович);
За любощі розбиті Гірким плачем поплатиться зухвала! (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// Інтимні стосунки з іншою особою.
Заводить [Тетяна] любощі з регентами і з сільськими писарями (С. Васильченко);
Їй Марії аж млосно стає від тих струсів, бо нагадує те коливання їй її любощі з чоловіком, якого вже давно нема з Києва (Ю. Логвин);
Міцно приріс [Пилип] душею до Каськи, приперчила вона йому серце, либонь, і любощі їхні були палкі (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)