любуватися
ЛЮБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. ким, чим, на кого – що і без дод. З насолодою, приємністю розглядати кого-, що-небудь.
Дівчата .. стають гуртками перед дзеркалом і любуються на себе (Леся Українка);
Він любувався деколи тими паннами, як чічками (Б. Лепкий);
Довго б так любувався собою Ангелик, як раптом на Землі стало видно короткі спалахи (В. Багірова);
Нікострат уже встає, сідає з своїм яструбом на коня та й гайда в чисте поле, любуватись, як він літає (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// Відчувати захоплення ким-небудь, чиїмись учинками, діями.
Хлопці обвисли на березі і любувалися, як Карпо добре плаває (Панас Мирний);
Пан Сальомон стояв над нами, як гора, склавши свої короткі товсті руки на животі, і задоволено хитав головою, любуючись, як ми уплітаємо його смаколики (Ю. Винничук);
// Відчувати задоволення від чого-небудь.
[Пузир:] Підожди, нехай вівці пройдуть. Не перебивай мені любуватися (І. Карпенко-Карий);
– Добре, діти! Славно обсмалили туркам пір'я! – гукав Сулима, любуючись, як турецькі яничари, рятуючись з обхоплених полум'ям галер, кидались у морську безодню (А. Кащенко);
Грали в шашки для того, щоб любуватись, як злісно кривляться губи переможеного (В. Винниченко);
* Образно. Тут сни долають забуття i згадкою любуються, як змiї, тут, на кону минулого життя (В. Стус).
2. діал. Любитися (у 1 знач.).
Довго ще вони [Галя і Чіпка] .. любувалися та милувалися (Панас Мирний).
3. у чому, діал. Кохатися (у 2 знач.).
Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був І в ловах любувавсь віддавна (І. Франко);
Його батько також не любувався в бібліотеці. Опріч кількох книжок духовного змісту – про інші книжки й не питай (Л. Мартович);
– А я чомусь думала, що ви мусите дуже любуватися в літературі, – обізвалася Оксана (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)