люлечка
ЛЮ́ЛЕЧКА¹, и, ж.
Зменш.-пестл. до лю́лька¹.
Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили (І. Котляревський);
Слухав він нас, слухав, сивий вус крутячи та вишневу люлечку свою смокчучи, а тоді не втерпів і собі встряв (В. Чемерис);
Він прокашлявся і наблизився до дверей. Натиснув клямку, визирнув у сіни. – Не спите, чоловіче добрий? – Не сплю, – голос із сіней. – То я до вас люлечку викурити й погомоніти (Ю. Хорунжий);
Я курив свою улюблену череп'яну люлечку, зроблену у формі козацької шапки, і було мені спокійно (Валерій Шевчук).
ЛЮ́ЛЕЧКА², и, ж.
Зменш.-пестл. до лю́лька² 1.
Там позавчора, кажуть, шпиталь розбомбило. Коли зайшла до хати, малята вовтузилися в люлечках своїх, а Петро постогнував уві сні (Микита Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)