люлечка
ЛЮ́ЛЕЧКА¹, и, ж.
Зменш.-пестл. до лю́лька¹.
Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили (І. Котляревський);
Слухав він нас, слухав, сивий вус крутячи та вишневу люлечку свою смокчучи, а тоді не втерпів і собі встряв (В. Чемерис);
Він прокашлявся і наблизився до дверей. Натиснув клямку, визирнув у сіни. – Не спите, чоловіче добрий? – Не сплю, – голос із сіней. – То я до вас люлечку викурити й погомоніти (Ю. Хорунжий);
Я курив свою улюблену череп'яну люлечку, зроблену у формі козацької шапки, і було мені спокійно (Валерій Шевчук).
ЛЮ́ЛЕЧКА², и, ж.
Зменш.-пестл. до лю́лька² 1.
Там позавчора, кажуть, шпиталь розбомбило. Коли зайшла до хати, малята вовтузилися в люлечках своїх, а Петро постогнував уві сні (Микита Чернявський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- люлечка — лю́лечка 1 іменник жіночого роду приладдя для куріння лю́лечка 2 іменник жіночого роду колиска Орфографічний словник української мови
- люлечка — I -и, ж. Зменш.-пестл. до люлька I. II -и, ж. Зменш.-пестл. до люлька II 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- люлечка — ЛЮ́ЛЕЧКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до лю́лька¹. Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили (Котл., І, 1952, 112); Сидить, мабуть, дід з своєю коротенькою, незрадливою, такою ж старою, як і сам, люлечкою в міцних ще зубах і всміхається хитро (Коп. Словник української мови в 11 томах
- люлечка — Лю́лечка, -ки ж. ум. отъ люлька. Словник української мови Грінченка