лігво
ЛІ́ГВО, а, с.
1. Заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина.
Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу (з казки);
Він збагнув, що потрапив до лігва якогось страхітного звіра, але не додумав цієї думки до краю, як уже спав (І. Багряний);
Вертаючись до свого лігва, тигр ще здалеку подав голос. Це був низький і дужий рев, що луною прокотився по всій долині (А. Дімаров).
2. перен., розм. Убоге житло або постіль людини.
Побрався я до свого лігва (Сл. Б. Грінченка);
Хутко помостила [Одарка] подушку до стіни, а піл заслала рядниною. Стара не перелізла – перекотилася на те лігво (Панас Мирний);
Щоденно виходила баба Марія з поводатиркою з свого лігва й незмінним шляхом ішла до Києва стольного (Н. Королева).
3. перен., розм. Місце перебування ворога, злочинця.
І твій утікач, цілком можливо, затягує тебе в якусь жахливу пастку, в бандитське лігво, де їх буде безліч проти тебе одного (Ю. Андрухович);
Лігво одного з найвпливовіших політиків держави сьогодні прочинить перед ним двері, і Сашко Макаров зробить усе, щоби [щоб] закріпитися і вкрасти за пару [кілька] років не менше, ніж, приміром, Марта (Люко Дашвар);
Шевченко написав свій грізний “Сон”, несучи розплату російському самодержавству, в Петербурзі, в самому лігві царської оприччини (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)