лінюх
ЛІНЮ́Х, а́, ч., розм.
Те саме, що ліни́вець 1.
Збіговище людей різної масті, лінюхів, неробів, ласих на чуже добро, здібне до руйнування, ніколи нічого не збудує (А. Чайковський);
Не знаю, але у мене самі лотри, лайдаки, лінюхи і злодії (Г. Хоткевич);
Сава ж лінюх, пустий з дівчатами, але він не лихий хлопець (О. Кобилянська);
Кажуть, бідний, бо дурний. Може, воно і так, але я собі інакше міркую: бідний, бо лінюх (І. Нижник);
* Образно. Ніяк не хоче лінюх [лин] зеленавий Виходити на поверхню зо дна (М. Рильський);
– Треба виганяти з себе лінюха замолоду (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)