лірик
ЛІ́РИК, а, ч.
Автор ліричних поезій; ліричний поет (у 1 знач.).
Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні вірші просяться часто в музику (М. Коцюбинський);
Ходімо, нічний самітнику, одвічний блукачу, черговий Дон Кіхоте; ходімо, палкий містику, тонкий лірику, безпритульний філософе, лицарю й аскете, ходімо вже, ніч розпочалася! (К. Москалець);
Виявилося, що, окрім успішного аптечного бізнесу та дисертації, захищеної на кафедрі автоматики місцевого політеху, він належить до десятки найкращих ліриків регіону (Н. Сняданко);
Самобутнім ліриком розпочав Стельмах свій літературний ранок (з навч. літ.);
// перен. Людина ліричних настроїв.
– Можна бути ліриком, не пишучи ніколи поезій, – сказав молодий чоловік (О. Кобилянська);
Господар саду – юний лірик – повільно йду під ночі спів (Б.-І. Антонич);
– Мій лірику сумний! Скажи мені, невже печаль з тобою день при дні (А. Крижанівський);
За п'ять тижнів до смерті стаєш ліриком і починаєш розуміти, скільки втрачаємо, йдучи з цього світу (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)