літописець

ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч.

1. У стародавній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.).

Про наші племена літописець каже, що вони ріжнилися [різнилися] між собою своїми звичаями і побутом (М. Грушевський);

В кінці літописець наш оповідає, що Ігореві посли вернулися в Київ з послами грецькими (І. Огієнко);

– Літописець оповідав: князь Святослав ходив легко, як барс (О. Довженко).

2. чого і без дод., перен. Про того, хто послідовно описує певні події.

Як глянеш на усе військо, пише тодішній польський літописець, то тобі здається, що пани з'їхались не на війну, а на весілля (І. Нечуй-Левицький);

Г. Хоткевич – один з тих письменників, які стали літописцями такої визначної події, як революція 1905 – 1907 рр. (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. літописець — літопи́сець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. літописець — [л'ітописеиц'] -с'ц'а, ор. -сцеим, м. (на) -сцеив'і/-с'ц'у, мн. -с'ц'і, -с'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
3. літописець — -сця, ч. 1》 У давній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.). 2》 чого і без додатка, перен. Про того, хто послідовно описує певні події.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. літописець — Літопи́сець, -пи́сця; -пи́сці, -ців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. літописець — ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч. 1. У стародавній Русі — той, хто писав літопис (у 1 знач.). Літописи складалися на основі різних джерел. Перше з них — власні спостереження самих літописців (Курс іст. укр. літ.  Словник української мови в 11 томах