лічба
ЛІЧБА́, и́, ж.
1. чого і без дод. Те саме, що лі́чення¹.
Линник виробив в собі химерну звичку жити поза часом, поза зміною дня й ночі, лічбою діб і тижнів (В. Домонтович);
Попід лісом бездоріжжям прямує чоловік, ледве чутно ворушачи губами, і тепер земля прислухається до перестуку краплин і лічби хлібороба. Він міряє землю (М. Стельмах);
Числівник може визначить тобі число речей, порядок при лічбі (Д. Білоус).
2. заст. Кількість чого-небудь.
Тепер у нас “Волинь” так розкуповується, .. що щодня збільшує лічбу друкованих аркушів (М. Коцюбинський);
Імператор гаразд відав, що слід остерігатися розмноження простого люду, бо заколоти — завжди наслідки занадто великої його лічби (П. Загребельний);
Кілька разів, величаючись перед дівчатами, намагалися позбиткуватися наді мною сільські парубки, та хоч у якій би лічбі вони не були, ганебно відступали перед пудовими Милиними кулаками (Ю. Мушкетик).
3. заст. Прості арифметичні дії; арифметика.
Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем (Б. Грінченко);
Коли йому ще не було й п'яти, він .. уже знав тоді літери, лічбу, вмів по складах читати (В. Нестайко).
4. тільки мн., заст. Взаємні рахунки, претензії і т. ін.
– Киньмо, Йово, лічби всякі! Дай лиш руку... (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)