мазило

МАЗИ́ЛО, а, с.

1. розм. Те саме, що масти́ло 1.

Не поспішаючи, він наблизився до паровоза, дістав звідти мазничку, підійшов до осі під тендером і заходився поратись коло неї, наливаючи туди мазила (Д. Бедзик).

2. діал. Квач (у 1 знач.).

І мазниця, і мазило уже мені надостило [набридло] (П. Чубинський);

Василько наготовив клейстеру, мазило і заховав усе в дуплі бука (А. Турчинська).

3. зневажл. Те саме, що мазі́й 1.

– I ти збираєшся стати художником, – змiряла [Наталена] мене зневажливим поглядом. Синi очi аж потемнiли. – Мазило ти нещасний, ось ти хто. Хiба не вiдчуваєш, що тут навколо пахне старовиною? (Р. Федорів);

– І де він ходить, чорти б його взяли? Мабуть, водить десь пензлякою по папері, мазило нещасне (В. Нестайко).

4. фам. Те саме, що мазі́й 3.

“Стріляв дилетант: з такої відстані – і не влучити? Мазило!” (В. Чемерис);

Там i там вигукують: – Ну хто ж так б'є?! – Ну й мазило! Лiпи в правий кут! – Удар! Хiба це удар? (О. Чорногуз).

Значення в інших словниках

1. мазило — мази́ло іменник чоловічого роду мастило; квач  Орфографічний словник української мови
2. мазило — -а, с. 1》 розм. Те саме, що мастило 1). 2》 діал. Квач (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мазило — А, ч. Той, хто не влучає в ціль. Ти явно не тому довірив стріляти у тирі: він вічний мазило.  Словник сучасного українського сленгу
4. мазило — (-а) с. і ч., мол., жрм. Людина, яка промахується, не влучає в ціль. ПСУМС, 42, Чабаненко 1992, 2, 267.  Словник жарґонної лексики української мови
5. мазило — КВАЧ (намотане на паличку клоччя, ганчір'я тощо для мастіння чогось), МАЗИ́ЛО діал. (Чоловік (вибіга з мазницею і квачем):) Ось я приніс дьогтю (С. Васильченко); І мазниця, і мазило уже мені надостило (П. Чубинський).  Словник синонімів української мови
6. мазило — МАЗИ́ЛО, а, с. 1. розм. Те саме, що масти́ло 1. Не поспішаючи, він наблизився до паровоза, дістав звідти мазничку, підійшов до осі під тендером і заходився поратись коло неї, наливаючи туди мазила (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 60). 2. діал.  Словник української мови в 11 томах
7. мазило — Мази́ло, -ла с. 1) Матерьялъ, которымъ мажуть. 2) Снарядъ, которымъ мажуть. см. квач. Рудч. Чп. 251. І мазниця, і мазило уже мені надостило. Чуб. V. 1061.  Словник української мови Грінченка