манаття
МАНА́ТТЯ, я, с., збірн.
1. розм. Те саме, що мана́тки.
Одної ночі він забрав своє манаття, прихопив дещо й з війтовського і щез (І. Франко);
Два вози з манаттям i дiтьми зупинилися на горi. Спускатися вниз було небезпечно, колеса не витримали б нi на яких гальмах (Р. Андріяшик);
– Скидай із себе одежу, бо в пекло не входять одягнуті. І він мене послухався .. Почав скидати з себе манаття і кидав його на землю (Валерій Шевчук);
Тут завше крутилися фарцівники, скуповуючи в поляків різне манаття (Ю. Винничук).
2. зневажл. Поганий одяг; лахміття.
Батько неласкаво прийняв сина за одяг. – Що то у тебе за таке манаття? (Панас Мирний);
У Маланки, захована навіть була в комірчині, під старим манаттям, пляшка горілки (М. Коцюбинський);
– Прибери к бісу своє манаття! – крикнула Варка, шпурляючи ногою Гащин платок (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)