маніритися
МАНІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.
Поводитися манірно; маніжитися (у 1 знач.).
Жінка вже літня, а чогось маніриться, прикриває рота хустинкою, ніби їй п'ятнадцятий рік щойно пішов (Ірина Вільде);
– Чи я ж не принадна? – манірячись, поспитала Настя-Дарина (О. Ільченко);
“Владику, не манірся,” – під'юджувала мене Інна. – “Ти ж не соромився Суальди” (О. Авраменко, В. Авраменко);
// Примушувати себе довго просити (до столу і т. ін.).
Його хазяйка мила Сипучої для нас картоплі наварила, Та дещиця і в нас у рюкзаках була, Тож, не манірячись, ми сіли до стола (М. Рильський);
Ніхто не став маніритися, всі накинулися на частування, наміряючись строщити його вмить (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
Словник української мови (СУМ-20)