маревний
МА́РЕВНИЙ, а, е.
1. Стос. до марева (у 1 знач.); зумовлений ним.
Як лежав я у комірчині й то поринав у гарячу, маревну безвість, то виринав з неї на якийсь час, одного разу .. почув у сінях якусь метушню, тупотіння (Ю. Мушкетик);
А може, подумав Олізар, вже нема світу живого, а тільки маревний? (Валерій Шевчук);
* У порівн. Кінець! .. Що робити? Як врятувати щастя, що виявилося таким нетривалим, примарним, як маревний оазис? (М. Руденко);
// Який має неясні, мінливі обриси.
Химерні, довгасті тіні маревними нарисами лежать на білій сосновій підлозі (М. Старицький);
Мала вона в собі щось вабливе.., коли той дикий татарський вершник навіть уночі, лиш при маревному світлі пожежі, полонився нею аж так, що виокремив її з-поміж усіх інших бранок (П. Загребельний);
Перед очима в нього пропливали маревні каламутно-білі плями хат (Ю. Бедзик).
2. Прикм. до ма́рево 3.
Опівдні маревна повінь ущерть наллє степ (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)