маркграф
МАРКГРА́Ф, а, ч., іст.
Титул правителя прикордонного округу (марки) у Франкській державі VIII–IX ст., а також особа, що мала цей титул; пізніше – спадковий титул деяких німецьких князів.
У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп'як, зазнав тягаря війни і ганьби полону, бачив царя і Распутіна, .. жив у резиденції баденських маркграфів і в курних гуцульських хатах (М. Стельмах);
Сімнадцятилітнім узяв собі Болеслав за жону доньку маркграфа Рикдага (П. Загребельний);
Богдан Гатило з двома тисячами комонників нагнав страху маркграфам і тепер повертався до городу Києвого (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)