метушня
МЕТУШНЯ́, і́, ж., розм.
1. Те саме, що метуші́ння.
Метушня на вулиці була така, що годі було й зміркувати, хто йде чи тікає (О. Маковей);
Задзеленчало розбите скло, почулися крики. – Банда! Банда!!! – моторошно пролунало на весь вагон. Зчинилися крики, метушня (О. Гончар);
// Шум, гамір, пов'язані з цією дією.
Серед реву гармат, що доходив із північного сходу, вмішувався якийсь інший, відмінний від воєнної метушні гамір (Н. Кобринська);
Щойно зник Булгаков, як за дверима почулась якась метушня, голосна розмова (І. Кулик).
2. перен. Дріб'язкові справи, клопоти.
Його життя – швидкісне гортання книг і журналів, кололітературна метушня, сутички з побратимами по перу (Я. Гримайло);
Минулась молодість, пролинула ціла епоха в химерній авантюрницькій метушні (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)