мигнути
МИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
Однокр. до мига́ти.
Раптом каганець мигнув і забився в агонії. Почав гаснути (А. Головко);
Його очі на мить спинились, і в них мигнув наче далекий виблиск пожежі (М. Коцюбинський);
Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться; і час мине, А він і оком не мигне (Т. Шевченко);
Застигла Ганна й не мигне (П. Дорошко);
Здалека мигнули дві дівочі постаті (Н. Кобринська);
По зарослому лиці селянина мигнула тінь цікавості й тривоги (В. Бабляк).
◇ (1) Ду́мка бли́скавкою мигну́ла в голові́ (д) див. ду́мка;
(2) І [о́ком] не мигну́ти – дивитися на кого-, що-небудь дуже уважно, пильно, не відриваючись.
Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, дивиться; і час мине, А він і оком не мигне (Т. Шевченко);
Застигла Ганна й не мигне (П. Дорошко);
Майну́ло (мелькну́ло, мигну́ло і т. ін.) в голові́ див. майну́ти;
(3) Мигну́ти (мелькну́ти) п'я́тами, жарт. – швидко побігти.
Половина пластунів мигнула п'ятами й понеслась за тракторами (М. Трублаїні);
Як (рідше ті́льки) о́ком моргну́ти (мигну́ти, клі́пнути і т. ін.) див. моргну́ти.
Словник української мови (СУМ-20)