мигтіти
МИГТІ́ТИ, ти́ть, недок.
1. З'являтися на короткий час і зникати з поля зору; мелькати.
Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Марко Вовчок);
За дверима теплушки швидко мигтіли телеграфні стовпи, а далі розкинулись мальовничі подільські простори (Ю. Смолич);
// Створювати враження рябизни в очах; мерехтіти.
Сонце світить, щось у повітрі мигтить проти його [нього] (А. Тесленко);
Воно [повітря] мерехтіло, мигтіло й зблискувало, наче живе срібло (Ю. Смолич);
// Відбиватися на обличчі, в очах (про переживання, почуття).
Тая радість перелітає з одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах (Леся Українка);
Титан поклав трубку і якусь мить дивився на присутніх. В його очах мигтіла втома (Олесь Досвітній);
// перен. Швидко, зненацька з'являтися у свідомості.
У його в голові вже мигтіли картина за картиною (Б. Грінченко);
Довго йшов Тайо .. Часом мигтіла турботна думка: “Чи так, як треба, я йду?” (М. Трублаїні).
2. Те саме, що бли́мати 1.
Глупої ночі вдарить страшенний мороз, .. вистелить небо ясними зорями, і мигтять вони (Панас Мирний);
Мигтіла свічка. У світлиці Понуро, вогко, Що в гробниці (І. Франко);
Господар .. присунув до себе каганчик, що жалісно мигтів крихітним пелюстком вогника (М. Стельмах);
Вона цілий вечір може незрушно дивитися на сліпі хвилі світла [телевізора], що течуть, біжать, мигтять без кінця (О. Гончар);
// Блискати.
В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник);
На середині з тихим шумом обертались, мигтячи спицями, два величезні маховики (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)