мимоволі
МИМОВО́ЛІ, присл.
1. Без певного наміру; ненароком (у 1 знач.).
[Анна:] Молитви мої правдиві, бо сталась я, хоча і мимоволі, причиною до смерті чоловіка, що поважав мене й любив (Леся Українка);
У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (П. Кочура).
2. Без участі свідомості; несвідомо (у 1 знач.).
Вона мимоволі мацнула себе збоку по ребрах, де лежали в неї в пазусі, зв'язані в добрій шматці, за продану корову гроші (О. Кобилянська);
Він не хотів з нею зустрічатись – і мимоволі шукав цих зустрічей (А. Шиян);
Аркадій Валеріанович мимоволі здригнувся (М. Стельмах).
3. Всупереч власній волі, під тиском обставин; хоч-не-хоч.
І ти [Богдан Хмельницький] пішов чи мимоволі Повинен був до виру йти, Все зайнялось, ти став на чолі, Щоб стяг козацький піднести (П. Грабовський);
М'яч літав через усе поле, і німці, як шакали, ганялися за ним, мимоволі даючи нам можливість дихнути (Ю. Яновський);
Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)