мимоволі
МИМОВО́ЛІ, присл.
1. Без певного наміру; ненароком (у 1 знач.).
[Анна:] Молитви мої правдиві, бо сталась я, хоча і мимоволі, причиною до смерті чоловіка, що поважав мене й любив (Л. Укр., III, 1952, 392);
У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33).
2. Без участі свідомості; несвідомо (у 1 знач.).
Вона мимоволі мацнула себе збоку по ребрах, де лежали в неї в пазусі, зв’язані в добрій шматці, за продану корову гроші (Коб., III, 1956, 535);
Він не хотів з нею зустрічатись — і мимоволі шукав цих зустрічей (Шиян, Переможці, 1950, 35);
Аркадій Валеріанович мимоволі здригнувся (Стельмах, І, 1962, 640).
3. Всупереч власній волі, під тиском обставин; хоч-не-хоч.
І ти [Богдан Хмельницький] пішов чи мимоволі Повинен був до виру йти, Все зайнялось, ти став на чолі, Щоб стяг козацький піднести (Граб., І, 1959, 133);
М’яч літав через усе поле, і німці, як шакали, ганялися за ним, мимоволі даючи нам можливість дихнути (Ю. Янов., II, 1954, 25);
Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (Тич., І, 1957, 236).
Словник української мови (СУМ-11)