миритися
МИРИ́ТИСЯ, мирю́ся, ми́ришся, недок.
1. Припиняти сварки, суперечки, ворожнечу з ким-небудь.
– Ну, – питає [Змій], – за чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем битися, чи миритися? (з казки);
– А я мирюсь з матір'ю, переводжу до себе... (Панас Мирний);
Просила ніби Марія і його, Якова, щоб звести з чоловіком. Та він радив позивати, а не миритися (А. Головко);
[Самопал:] А як з Дмитром посварився, то помиритесь... Хлопець він хороший. [Кряж:] Кобила з вовком мирилася, та додому не вернулася (М. Зарудний);
// безос.
А що там поза мурами творилось, Кому з ким воювалось чи мирилось, Про те не знали ми та й знати не хотіли (І. Франко);
// Жити в мирі, не сваритися.
Ми з сестричкою мирились – Барабаном ми ділились: Трохи я побарабаню, Потім дам сестриці Ані (Г. Бойко).
2. з ким – чим і без дод. Терпимо ставитися до кого-, чого-небудь.
Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись (Леся Українка);
Що ж, коли любиш сомів ловити, то мусиш миритися з комарами (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)