мислити
МИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. Міркувати, зіставляючи явища дійсності і роблячи висновки.
Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився (П. Грабовський);
Нові люди мислять по-новому, мислять державними масштабами (М. Рильський);
Художник мислить образами, він показує істину (з публіц. літ.).
2. розм. Те саме, що ду́мати 2.
– Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!.. (М. Коцюбинський);
– Про що, скажи, ти мислиш, воєводо? – Озвався князь (М. Бажан);
// з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь.
Ніхто й не мислив спати; про вечерю теж не було гадки (М. Коцюбинський);
– Кажуть про нас, дорогі мому серцю брати, що ви невдячні і неретельні: взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите (О. Маковей).
3. кого, що. Уявляти собі кого-, що-небудь.
Салтиков мислив соціальний роман як роман народний не лише в розумінні зображення народного життя, а й у розумінні аспекту зображення, ідеалів письменника (з наук. літ.);
[Ася:] Все мені здається, що той, хто написав цю сонату, мислив її не так! (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)