мовляти
МОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що і без прям. дод., заст.
Мовити.
До часу глек, – мовляв один розумний лях, – До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський);
Ніде ні людського гомону, ні вітру, ні рипу, ні стуку. Штиль. Штиль чорного, глухого північчя, тієї години, коли, мовляли старі люди, десь там у пеклі “чорти навкулачки б'ються” (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)