молитва
МОЛИ́ТВА, и, ж.
1. Дія за знач. моли́тися 1; моління.
Інші знов радили зійтись до синагоги і в молитвах провести ніч (М. Коцюбинський);
Пройшла вечірня молитва й перевірка. Казарма помалу стала затихати (З. Тулуб).
2. Установлений текст, який промовляється, виголошується віруючими при зверненні до бога, до святих.
Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий читав молитви голосно (Марко Вовчок);
Упавши навколішки, чернець пошепки проказував молитви (О. Донченко);
* У порівн. Дубіють мокрі ноги, та чоловік не помічає цього: тихо, як сівач, переходить з одного урочища на друге, урочисто, наче молитву, шепочучи свої аршини (М. Стельмах).
(1) Щи́ра моли́тва – палка молитва.
Вона впаде навколішки, приникне головою до помосту, – шепче молитву щиру, просить у Бога ласки (Панас Мирний).
◇ (2) Твої́ми (ва́шими) моли́твами, жарт. – відповідь на запитання про здоров'я, успіхи.
[Ковшик:] Як твоє здоров'я? [Романюк:] Твоїми молитвами живу (О. Корнійчук);
Чита́ти (вичи́тувати) / прочита́ти (ви́читати) моли́тву див. чита́ти.
Словник української мови (СУМ-20)