морда
МО́РДА, и, ж.
1. Передня частина голови тварини.
Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав (Л. Глібов);
Узяв [син] коня за повід – любовно погладив по морді лисого (А. Головко).
2. вульг. Про обличчя.
– Подивись лишень, кажу, на свою морду, яка вона стала од злості синя (І. Нечуй-Левицький);
Кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: – Гей, люди! Економія вже пише контракти! (М. Стельмах);
// Уживається як лайливе слово.
– А, морда! – крикнув хтось з купи... – і Василь похитнувся (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)