мугикати
МУГИ́КАТИ, муги́каю, муги́каєш і муги́чу, муги́чеш, недок.
1. що і без прям. дод. Стиха, невиразно наспівувати.
А Петрусь, її єдиная дитина, Гуляв собі пренеповинний В саду та арію якусь Мугикав стиха (Т. Шевченко);
Микола час од часу мугикав, підсідав до піаніно, брав акорди (Олесь Досвітній).
2. Вимовляти “гм”, “мг” і т. ін.
Любим голосом малює [мати] йому картину .. серед малих діток, що одно говорить, друге белькоче, а третє в колисці мугиче (Панас Мирний);
Солдат показує фельдфебелю свою записну книжку, фельдфебель схвально мугиче (Ю. Яновський).
(1) Муги́кати під ніс:
а) (що) тихо наспівувати щось.
От і пішла [Домаха] .. То сюди, то туди озирнеться, то пісеньки під ніс собі мугиче (Г. Квітка-Основ'яненко);
Один [юнак] лиш не спить у пітьмі коридора, Тихенько мугиче під ніс “Єрмака” (Л. Первомайський);
б) тихо, невиразно щось говорити.
Він читав більше про себе, коли-не-коли стиха мугикаючи щось під ніс (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)