мурза
МУРЗА́, и́, ч., іст.
Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул.
Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинно гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали (Т. Шевченко);
Була тут також весела й вертлява красуня Мері, дружина багатого кримського мурзи (О. Гончар);
* У порівн. На літо він завжди голив голову і сидів, як татарський мурза (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)