мурза

МУРЗА́, и, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул.

Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинна гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали (Шевч., II, 1953, 31);

Була тут також весела й вертлява красуня Мері, дружина багатого кримського мурзи (Гончар, Таврія, 1952, 273);

*У порівн. На літо він завжди голив голову і сидів, як татарський мурза (Тют., Вир, 1960, 194).

Значення в інших словниках

1. мурза — Мурза́: — титул феодального вельможі у татар [43]  Словник з творів Івана Франка
2. мурза — мурза́ іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири мурзи́  Орфографічний словник української мови
3. мурза — див. лице; неохайний  Словник синонімів Вусика
4. мурза — -аки, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мурза — Шляхтич (татарський)  Словник чужослів Павло Штепа
6. мурза — МУРЗА́, и́, ч., іст. Титул феодальної знаті в татар, а також феодал, що мав цей титул. Чули, чули запорожці з далекого Криму, Що канає [конає] Гетьманщина, Неповинно гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й їм добре на чужині Мурзи завдавали (Т.  Словник української мови у 20 томах
7. мурза — Знатний татарин, татарський вельможа, татарський князьок, спадковий старшина  Словник застарілих та маловживаних слів
8. мурза — мурза́ див. мірза  Словник іншомовних слів Мельничука
9. мурза — Мурза, -зи м. 1) Мурза, татарскій князь. Всіх мурз із куренів вечеряти позвати. К. МБ. X. 19. 2) Запачканное, неумытое лицо.  Словник української мови Грінченка