мурування
МУРУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. мурува́ти.
[Четвертий чоловік:] Я не вірив, що з того мурування буде діло (Леся Українка);
Спочатку в бригаді Панько підносив цеглу, потім затирав цемент, аж через місяць підпустили його вчитися мурування (Ю. Смолич).
2. Кам'яна або цегляна будівля; частина споруди з каменю, цегли.
Як на гріх, і пічники їй трапились якісь норовливі, свавільні і легковажні. Мурування робили наспіх, незграбно (Яків Баш);
Тут [у павільйоні “Наука”] експонуються амфори й монети, зразки кам'яного мурування й різьблені кістяні прикраси (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)