мурувати
МУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що і без прям. дод.
1. Споруджувати, зводити щось із каменю, цегли.
У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком – За край світа [світу] зазирає (Т. Шевченко);
Муруючи стіну, муляр кладе в неї не самі тільки гранітові квадрати, але як випаде, то і труск, і обломки і додає до них цементу (І. Франко);
Гриць наносив цегли і збирався мурувати піч з комином та димарем (С. Чорнобривець).
2. перен. Покривати тонкою льодовою кіркою, снігом (про мороз і т. ін.).
Зима біснувалась, мурувала вікна холодними квітами (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)