мутити
МУТИ́ТИ, мучу́, му́тиш, недок., кого, що, розм.
Те саме, що каламу́тити.
Баране, не мути води вовкові! (Номис);
[Годвінсон:] Лукавий чоловік. Мутив громаду (Леся Українка);
Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Несторові (К. Гордієнко).
◇ (1) Мути́ти го́лову (ду́шу) кому, чию – завдавати комусь переживань; хвилювати, бентежити когось.
“Він [Чіпка], мабуть, мене не любить, що не йде...” Такі думки мутили її голову, ображали серце, і Галя сумувала... (Панас Мирний);
Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Несторові (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)