мізинчик
МІЗИ́НЧИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до мізи́нець.
[Марина:] Ось слухайте ж мене, мої голубочки, всю чисту правду буду вам казати – не збрешу ні на от стілечки! (Показує кінчик мізинчика) (С. Васильченко);
Вони [сандалики] були якраз по нозі, і такі зручні та легкі, що навіть на мізинчику, де натерли старі черевики, вони не давили (О. Іваненко);
Старий пасічник розкрив поли великого добрячого кожуха і обережно спустив на підлогу свого мізинчика – семилітню дочку Соломію (М. Стельмах).
◇ (1) Ма́мин мізи́нчик, жарт. – наймолодша в сім'ї дитина.
Дитину називали маминим мізинчиком (з усн. мови);
// малий на зріст.
Я на брата схожий і з обличчя, тільки звуся досі “мамин мізинчик”, бо я ніяк не росту (Ю. Яновський);
(2) Ні на мізи́нчик (д) див. мізи́нець.
Словник української мови (СУМ-20)