міцно
МІ́ЦНО.
Присл. до міцни́й.
Подвір'я в господі Савуляка. Будинок, критий міддю. Невисокі, але міцно збудовані тини (В. Собко);
Вони міцно замкнули двері у своїй хаті (М. Грушевський);
Катерина міцно з'єднала свою долю з Антоновою долею (С. Чорнобривець);
– О, ще, хвалити Бога, держусь міцно на ногах (І. Нечуй-Левицький);
У своїй норі міцно спав бурундук (М. Трублаїні);
Міцно і щиро стискаю Вашу руку (Леся Українка);
Хлопець поліз, дістав хліб, взяв солі з черепка, що стояв на віконці, міцно посолив (Грицько Григоренко);
Цих думок Максим не висловлював нікому. Але носив у собі міцно. Носив, ідучи зі школи й у школу (І. Багряний);
Ну й димочки восени! Ну та й міцно ж пахнуть, кляті! (І. Муратов).
Мі́цно (га́рно, си́льно і т. ін.) зби́тий (збудо́ваний) див. зби́тий;
Не до ладу́ кро́єний (розм. кра́яний), та мі́цно зши́тий див. кро́єний.
◇ (1) Мі́цно збудо́ваний (д) див. зби́тий;
Тве́рдо (мі́цно) стоя́ти на нога́х (на землі́) див. стоя́ти;
Трима́тися (держа́тися, стоя́ти) [мі́цно (тве́рдо)] на нога́х див. трима́тися.
Словник української мови (СУМ-20)