набережний
НА́БЕРЕЖНИЙ, а, е.
1. Який міститься на березі, біля берега; прибережний.
Море часом досить тихе.., а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів (Леся Українка);
Ворог шалено оборонявся в набережному районі (О. Гончар).
2. у знач. ім. на́бережна, ної, ж. Берег, укріплений похилою чи стрімкою стіною з каменю, дерева і т. ін.
Ледве помітні хвилі дзвеніли, розбиваючись об важке сіре каміння набережної (В. Собко);
Іноді Павло брав з собою шматок хліба і, стоячи на краєчку гранітної набережної, кидав крихти чайкам (А. Хорунжий);
// Вулиця на березі ріки, моря.
Ось його улюблена набережна, де стоять ті будинки., на які він завжди дивиться з тугою і заздрістю (О. Іваненко);
Живу на набережній Анатоля Франса. Навпроти – Лувр. Праворуч – Нотр-Дам (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)