набережний
НА́БЕРЕЖНИЙ, а, е.
1. Який міститься на березі, біля берега; прибережний.
Море часом досить тихе.., а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів (Леся Українка);
Ворог шалено оборонявся в набережному районі (О. Гончар).
2. у знач. ім. на́бережна, ної, ж. Берег, укріплений похилою чи стрімкою стіною з каменю, дерева і т. ін.
Ледве помітні хвилі дзвеніли, розбиваючись об важке сіре каміння набережної (В. Собко);
Іноді Павло брав з собою шматок хліба і, стоячи на краєчку гранітної набережної, кидав крихти чайкам (А. Хорунжий);
// Вулиця на березі ріки, моря.
Ось його улюблена набережна, де стоять ті будинки., на які він завжди дивиться з тугою і заздрістю (О. Іваненко);
Живу на набережній Анатоля Франса. Навпроти – Лувр. Праворуч – Нотр-Дам (Л. Дмитерко).
Значення в інших словниках
- набережний — на́бережний прикметник Орфографічний словник української мови
- набережний — Надбережний, побережний, прибережний. Словник синонімів Караванського
- набережний — -а, -е. Який міститься на березі, біля берега. Великий тлумачний словник сучасної мови
- набережний — Узбережний, див. прибережжя Словник чужослів Павло Штепа
- набережний — ПРИБЕРЕ́ЖНИЙ (який міститься, розташовується, живе тощо на березі, вздовж берега), БЕРЕГОВИ́Й, ПОБЕРЕ́ЖНИЙ, УЗБЕРЕЖНИЙ, НА́БЕРЕЖНИЙ. Розрідженими ланцюжками вибігають з прибережних зарослів на дніпровський лід червоні бійці (О. Словник синонімів української мови
- набережний — НА́БЕРЕЖНИЙ, а, е. 1. Який міститься на березі, біля берега. Море часом досить тихе.., а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів (Л. Укр., V, 1956, 203); До набережних контор підходили все нові й нові люди (Баш, Вибр., 1948, 81). Словник української мови в 11 томах