наболіти
НАБОЛІ́ТИ, і́є, док.
1. Стати болісним від тривалих болів, незручного положення і т. ін.
Від тривалого похнюплення Іванові вже наболіли шийні м'язи (М. Рудь);
// перен. Стати дуже вразливим, чутливим від тривалих переживань, страждань (про душу, серце).
Ах, той Йон!.. У неї серце так наболіло через нього, в неї голова така намучена від думок про нього... (М. Коцюбинський);
[Оксана:] Андрійку мій! То ти, живий?! Ой, як наболіло по тобі серце!.. (З. Мороз).
2. перен. Постійно тривожачи, хвилюючи кого-небудь, стати надто тяжким, нестерпним.
Те, що пропонував Мурашко, всім наболіло, кожного, видно, зачіпало за живе (О. Гончар);
Вона говорила про все, що наболіло їй, над чим вона багато думала в довгі самотні вечори і безсонні ночі (О. Гуреїв);
Я порушив це питання тому, що вже надто наболіло (з газ.).
◇ (1) Наболі́ти на душі́ – надто схвилювати, збентежити, занепокоїти, викликавши переживання.
Люди не відразу розговорилися. А розговорившись, виклали все, що наболіло на душі (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)