наболілий
НАБОЛІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до наболі́ти.
Максим мовчки пішов за водою, а вона, стогнучи, силувалася лягти вигідніше на твердій постелі, що давила до кості наболіле тіло (І. Франко);
Відомі прдставники науки та культури, політичні і громадські діячі вважають продовольчу проблему вкрай наболілою і невідкладною (з публіц. літ.).
2. у знач. прикм., перев. зі сл. серце, душа і т. ін. Який багато пережив, зазнав горя.
На лоні матері нашої природи відпочинемо ми наболілим серцем... (Панас Мирний);
Страшне, гарячкове рішення визрівало в її наболілій душі (Л. Дмитерко);
Замість відповіді, Тетяна в останній раз зітхнула, і вилетіла душа легенькою парою з наболілих грудей (Л. Яновська).
3. у знач. прикм., перен. Давно назрілий, який вимагає невідкладного розв'язання.
– Ви надзвичайно просто розв'язуєте наболіле питання експлуатаційного цеху (О. Донченко);
Вся інформація з моєї доповіді була новиною, але я й не прагнув цього. Говорив насамперед про наші наболілі проблеми (з газ.);
// Який давно турбує, хвилює, вражає кого-небудь.
Всі раптом заговорили, захвилювались, кожен висловлював своє наболіле горе (І. Цюпа);
Хведь викладає свої наболілі думки (К. Гордієнко);
По дорозі до столиці Т. Г. Шевченко заїжджає у Саратов, аби побачитися і наговоритися з М. І. Костомаровим про все наболіле і передумане (з публіц. літ.);
// у знач. ім. наболі́ле, лого, с. Те, що найбільше турбує, хвилює, вражає.
Токарі Дмитро Снігур, Карпо Пересада і старший майстер вели розмову про наболіле (П. Автомонов);
У Ганни було своє наболіле. Рідний брат її захряс у пияцтві (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)