набубнявілий
НАБУБНЯ́ВІЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до набубня́віти.
Озима пшениця, густа та листата, стеблина в стеблину, з набубнявілими вже стрілками (Г. Коцюба);
Набубнявіла від вогкості стежка снується стернею, ораним полем, чіпляється за розмиті дощами рівчаки (В. Логвиненко).
2. у знач. прикм. Збільшений в об'ємі, розбухлий.
Дерева вже викидали набубнявілі бруньки – майбутнє листя, пагони (П. Автомонов);
Дерева, кущі, трава, навіть ледь проросле з набубнявілого зерня паростя – усе, безжально розштовхуючи одне одного, пнулося вгору (В. Дрозд);
Латориця легко зламала посинілу, набубнявілу крижану товщу і вийшла з берегів (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)