набубнявілий
НАБУБНЯ́ВІЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до набубня́віти.
Озима пшениця, густа та листата, стеблина в стеблину, з набубнявілими вже стрілками (Коцюба, Нові береги, 1959, 385);
Набубнявіла від вогкості стежка снується стернею, ораним полем, чіпляється за розмиті дощами рівчаки (Логв., Літа.., 1960, 22).
2. у знач. прикм. Збільшений в об’ємі, розпухлий.
Набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились, немов дихали на холоді (Коцюб., І, 1955, 385);
Латориця легко зламала посинілу, набубнявілу крижану товщу і вийшла з берегів (Коз., Вісімсот.., 1953, 90).
Словник української мови (СУМ-11)